Проблеми із зрошенням в Україні почались із розвалом Радянського Союзу – поки всі були заклопотані розподілом портфелей і повноважень, організація самого процесу «стала». Невідповідальність чисельних організацій і непрозоре розподілення бюджетних коштів призвело до розрухи у ключовому факторі сільськогосподарського виробництва Півдня України. Про те, як має формуватися система зрошення на державному рівні, які основні проблеми і перепони розвитку та звідки можливо залучити фінансування AgroPolit.com поговорив із експертами: заступником директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» Віталієм Саблуком та директором Інституту гідротехніки і меліорації Національної академії аграрних наук Михайлом Ромащенком.

AgroPolit.com: Розкажіть про основні проблеми систем зрошення.

Віталій Саблук: Не скажу, що знаю всі деталі досконало, але ще на початку 2012 року мене залучали, як ще не заангажованого якимось відомчими інтересами експерта, до оцінки ситуації та формування шляхів її вирішення.

Як на мене — на 90% причиною проблеми була й залишається неефективність самої моделі організації та управління комплексом зрошення. Ми перевели всю економіку на ринкові рейки, а цей, ключовий з точки зору забезпечення, вкрай необхідний фактор виробництва для багатьох південних областей залишили в стані суб’єкту планової економіки періоду до 1991 року. Вже не пам’ятаю, скільки там бюджетних організацій — десятки, кожна відповідальна за стан тієї чи іншої ділянки каналу або станцій перекачування, але вразила ступінь невідповідності результату й обсягу бюджетних витрат, які спрямовуються на їхнє утримання. Один із прикладів тоді викликав сміх скрізь сльози — ми порахували, якби всі численні співробітники одного підприємства носили б по двадцять відер води в руках на день, вони б перекачували більше, ніж пропускало їхнє господарство на паперах.

Ми перевели всю економіку на ринкові рейки, а цей, ключовий з точки зору забезпечення, вкрай необхідний фактор виробництва для багатьох південних областей залишили в стані суб’єкту планової економіки періоду до 1991 року.

По-перше, така система повинна працювати в режимі госпрозрахунку, ринкової самоокупності. Платня керівництва і співробітників повинна напряму залежати від ринкових надходжень.

По-друге, це повинна бути чітка єдина система і вертикаль управління й відповідальності. Чи можемо ми уявити ситуацію, коли на великому приватному підприємстві зарплата не залежить від обсягу напівфабрикатів, який він передає для подальшої переробки на наступний етап виробництва, у наступний цех? А власники продовжують виплачувати зарплату навіть тоді, якщо деякі цехи зовсім не працюють? Нонсенс навіть із точки зору просто здорового глузду, а не законів ринкової економіки. Але ви цей нонсенс можете побачити в реалі тут, у нас. І ми, Держава, громадяни продовжуємо бути цими недбалими власниками.

AgroPolit.com: Багато хто каже, що головна проблема скорочення площ полягає не в самій системі подачі води до межі господарств, а в неузгодженості інтересів і відсутності механізмів співпраці власників паїв, орендарів, місцевої влади.

Віталій Саблук: Там є питання, але я гадаю, воно майже автоматично або досить швидко може бути вирішено, якщо змінити модель організації та управління системою каналів і насосних станцій. Тут, на мою думку, 90% чинників. Поясню, чому.

Скористаюся простим прикладом, помітив, що так легше зрозуміти: уявіть, що система зрошення — це дерево. Водосховище — коренева система, головна насосна станція і магістральний канал — стовбур, менші канали — гілки, гілочки. Аж до межі земель колишніх радгоспів чи колгоспів, чиї внутрішні системи розведення полями — це вже листочки з прожилками, які ведуть до кожної їхньої частинки. Якісь листочки збереглися, якісь зруйнувались і від’єднались. Система водопостачання, як і дерево, — цілісний організм. Воно щовесни дає листочкам генокопію (ноу-хау) як формуватися, речовини (гроші, ресурси в іпотеку, лізинг) для такого формування. Цей організм не пробує вижити, утворивши лише 25% листя, як ми маємо зараз, коли зрошується півмільйона гектарів із необхідних двох. Він не зможе вчетверо прискорити обмін речовин у цій чверті листочків з тим, щоб забезпечити живленням і циркуляцією коріння, стовбур і гілки. Він вкидає всі свої ресурси на формування листя. Без нього він загине.

Система зрошення повинна бути поставлена в такі ж умови. Ми можемо дискутувати, чи це має бути концесіонер — великий міжнародний консорціум, який вкине гроші й управлятиме системою згідно розцінок за кубометр забору води та кубометр на виході, чи це повинна бути державна корпорація. Суть — в цілісності цього експлуатуючого суб’єкта та його повній ринковій самоокупності. Якщо розцінки на вході й на виході фіксовані, тобто фіксований дохід на одному кубометрі, то оператору залишається єдиний вихід — збільшувати кількість споживачів, дбати про їхню ефективність, стабільність. У світі, де такі підходи державно-приватного партнерства (навіть якщо це й державний концерн, він не відчужує первинне право на землі та водойми, працює як звичайна компанія з лише однією відмінністю — акції у власності уряду), оператори постійно йдуть до клієнта, пропонують кредити, лізинг, розстрочки, консультаційний супровід, будь-що, щоб тільки клієнт брав стабільніше й побільше. Пропонують законопроекти і підзаконні акти, які могли б вирішити якісь спірні питання у взаємовідносинах клієнтів, власників і орендарів земель, систем розведення на полях, місцевих громад.

Ми можемо дискутувати, чи це має бути концесіонер — великий міжнародний консорціум, який вкине гроші й управлятиме системою згідно розцінок за кубометр забору води та кубометр на виході, чи це повинна бути державна корпорація. Суть — в цілісності цього експлуатуючого суб’єкта та його повній ринковій самоокупності.

Без цього — система, дерево вимагатиме постійних зовнішніх ін’єкцій для свого функціонування. Воно самозабезпечується лише на чверть. Воно весь час намагається або перекласти навантаження на цей кожен четвертий листочок, підвищуючи ціну, або просити більше цих ін’єкцій, лобіюючи свою неефективну і надвитратну діяльність. Це й питання потакання корупції, навіть неозброєним оком помітно, що за таких умов дуже легко «насвердлити отворів і прилаштуватись із каністрою до стовбура та качати сік».

AgroPolit.com: Чи відбувся якийсь прогрес у цьому напрямку з 2012 року?

Віталій Саблук: У тому то й справа, що відбувся, хоч як це прикро, не прогрес, а регрес. Керівництво Міністерства у 2012—2013 р. займало тверду позицію щодо реорганізації купи цих бюджетних підприємств, чиїми інтересами до об’єднання є лише поглинання бюджетних коштів, в єдину структуру з інтересом до сприяння становленню якомога більшої кількості споживачів заради власної рентабельності. Більше схилялися до залучення міжнародного оператора після цього. Я досі вважаю це кращим шляхом. Чому? За наших політичних реалій, як за держконцерном, так і за міжнародним концерном, може стояти хтось впливовий із наших олігархів. Ефективність роботи за будь-якою з моделей залежить не так від того, яка вона, як від того, наскільки прозорі умови конкурсів і ефективний держконтроль. Це окреме питання, і в цьому напрямку громадянського контролю теж треба не зупинятись і боротись. Тут є інший аргумент — окупність модернізації існуючої системи за всіма розрахунками, а їх було зроблено декілька, — 5—6 років. Тобто інвестор може окупити вкладення за цей період і якщо умови концесійного тендеру відкривати на 25 років (19—20 років даватимуть чистий прибуток). Держава за таке право може отримати від переможця в два-три рази більше коштів, ніж це потрібно на модернізацію. За моїми оцінками, йдеться про декілька мільярдів доларів США. Це не будівництво нового комплексу — відведення земель, зрізання каскадів, перекидання значних об’ємів породи. Комплекс уже є. Потрібна лише модернізація, вона в рази дешевша від будівництва нової системи.

Ефективність роботи за будь-якою з моделей залежить не так від того, яка вона, як від того, наскільки прозорі умови конкурсів і ефективний держконтроль.

У 2014 році керівництво Міністерства по-перше, не мало часу детально підійти до цього питання, по-друге, бачення збереження усіх стратегічних активів не лише у власності, але і в управлінні, дещо дисонувало з моїм, тому якось… не торпедували цю тему.

Та в останні роки відбулись події, які дуже насторожують. Останнє керівництво, як я зрозумів із роз’яснень декількох директорів Департаментів, боролось не так за переведення системи в ринкові умови, як за те, кому вона підпорядкована. Дай бог, щоб я це не так зрозумів чи перебільшив для себе, але виглядає, ніби боролись не за загальногосподарський ефект, а за право «поставити свою каністру коло стовбура, яким качають бюджетні кошти замість води». Але й це ще не так насторожує, як те, що різко змінилась риторика регіональних еліт, підприємців, котрі в ті часи були прихильниками переведення системи на ринкові умови. Зараз більшість із них говорять про позику у Світового банку на модернізацію водозабірної станції з водосховища й магістральних каналів і про концесії відвідних каналів на рівні областей. Центральна влада ослабла, кожен у цій ситуації фантазує, як тепер «присісти зі своїми маленькими каністрочками на своїх гілочках», не змінюючи згубних в цілому для суспільства принципів її роботи.

Останнє керівництво, як я зрозумів із роз’яснень декількох директорів Департаментів, боролось не так за переведення системи в ринкові умови, як за те, кому вона підпорядкована.

AgroPolit.com: Світовий банк знову залучений до спільної роботи, навіть виконується спільний проект.

Віталій Саблук: Чув, але про це вам краще розповість академік Ромащенко М. І., він якраз звітував на Президії Академії аграрних наук. Він знає найбільше технічних питань у цій проблемі й наші погляди на реформування збігаються.

Що ж до Світового банку — проблема не в них, а в нас. Технічний аудит, який би дав потенціальному інвестору необхідну інформацію —у що, в яких обсягах треба інвестувати, за який час можна зробити модернізацію, —коштуватиме один-два мільйони доларів США. Це невелика сума, це розмір типового технічного проекту для цієї установи і зробити такий аудит можна за три-чотири місяці. Обидва наші інститути Академії можуть виконати всю «польову» роботу самостійно й дати аналіз спільно із декількома провідними світовими центрами таких знань і досвіду. Точкові зміни в Закон «Про концесію», один параграф, який стосуватиметься особливостей концесій гідромеліоративних систем — теж питання декількох місяців. Як і відкрити законодавчо декілька моделей добровільної співпраці власників, орендарів і місцевої влади на місцях. Більшість із них вже напрацьовано. І тих декілька мільярдів з тендеру можна отримати вже до кінця цього року. А восени 17-го вже сіяти на зрошувальних землях із прицілом на плюс декілька мільйонів тонн лише зернових.

Технічний аудит, який би дав потенціальному інвестору необхідну інформацію —у що, в яких обсягах треба інвестувати, за який час можна зробити модернізацію, —коштуватиме $1-2 млн.

Але тут скоріше питання волі на найвищому рівні. Рівня міністра, хоч якою би впливовою фігурою він був, із часом стає ще більш недостатньо — щось дуже багато з’явилось із малими каністрочками на додаток до «власників старих та нових великих каністр». Цю проблему Світовий банк за нас не вирішить. Ані самостійно, ані спільно з Мінагрополітики.

AgroPolit.com: То яка роль Світового банку насправді?

Михайло Ромащенко: Хочу дещо деталізувати питання щодо співпраці зі Світовим банком у питанні відновлення та розвитку зрошення. Ця співпраця розпочалася ще у серпні 2013 року, коли я, за дорученням тодішнього Міністерства аграрної політики і продовольства, презентував представникам Світового банку, які перебували з візитом в Україні, концепцію відновлення зрошення на площі 1 млн га. Презентацію було сприйнято позитивно, її англомовний варіант передано представникам банку, і в грудні 2013 року до України направили групу експертів Світового банку для більш детального ознайомлення з ідеєю цього проекту. Через відомі події 2013—2014 років подальші контакти зі Світовим банком були відновлені лише в січні 2015 року. Але, на жаль, ці контакти і вже почата робота проводяться не за схемою, що у нас є своє бачення проекту, а за схемою — «у нас, тобто в Україні, є зрошення, воно використовується неефективно і в неповному обсязі, ми не знаємо, що ним робити, тому скажіть, нам що робити, як робити, скільки на це потрібно коштів, і якщо ви будете такими добрими, то дайте нам ці кошти, а потім розробіть модель управління зрошенням, за якої ми зможемо вам ці кошти повернути». Замість того, щоб використати як основу те, що напрацьовано нашими науковцями, ми самі себе вкотре поставили в ситуацію повної безпорадності.

Замість того, щоб використати як основу те, що напрацьовано нашими науковцями, ми самі себе вкотре поставили в ситуацію повної безпорадності.

За таких обставин Світовий банк сформував групу експертів, які розпочали свою роботу з нуля — почали вивчати водогосподарсько-меліоративний комплекс України і відкривати для себе багато питань, які його відрізняють від того, що вони раніше реформували в таких країнах, як Вірменія, Киргизстан, Казахстан, Румунія, Болгарія та інші, де Світовий банк виконував роль донора з питань відновлення зрошення. До слова, у жодній із названих країн зрошення не було відновлено на тих площах, на яких воно функціонувало до реформування. Тому процес розроблення «Стратегії відновлення та розвитку систем зрошення і дренажу в Україні», а саме це є кінцевою метою першого етапу співпраці зі Світовим банком, відкладається все далі й далі.

Процес розроблення «Стратегії відновлення та розвитку систем зрошення і дренажу в Україні», а саме це є кінцевою метою першого етапу співпраці зі Світовим банком, відкладається все далі й далі.

Я не буду заглиблюватися в змістовну частину майбутньої «Стратегії», тим більше, що її ще немає, але хочу наголосити, що, на нашу думку, «Стратегія відновлення зрошення і дренажу в Україні» повинна розроблятися українськими науковцями та спеціалістами із залученням міжнародних експертів, а не навпаки. Тим більше, що основи формування державної політики в галузі меліорації земель у нашому інституті розроблені ще 2009 року. Вони, до речі, передбачають і ту модель, яка викладена Віталієм Петровичем, і створення Асоціації водокористувачів також. На наше переконання, сьогодні повинно йтися про суттєве прискорення роботи на «Стратегією …», без якої неможливо розпочати реальну роботу над самим проектом з відновлення та розвитку зрошення. Тут ми дуже розраховуємо на активну позицію нового керівництва Міністерства аграрної політики і продовольства України, а також на те, що Держводагентство нарешті спроможеться взяти на себе роль головного виконавця цього проекту, а не буде продовжувати займати позицію стороннього спостерігача. З нашої точки зору, саме Держводагентство як спеціально уповноважений орган виконавчої влади, котрий відповідає за ефективне використання зрошувальних систем, має бути найбільш зацікавленою структурою у відновленні зрошення на максимальних площах. Враховуючи, що саме Держводагентство ініціативи не проявляє, а Міністерство АП, яке сьогодні координує співпрацю зі Світовим банком, повноважень повноцінного впливу на Держводагентство не має, стає очевидним, що належним чином цю роботу може бути організовано лише за безпосереднього втручання Кабінету Міністрів України.

AgroPolit.com: А чи насправді ми знаємо, що робити, і як робити?

Михайло Ромащенко: Це дійсно так. Я мав можливість переконатися в цьому зовсім недавно, перебуваючи в складі групи фахівців України у США. В період з 6 по 20 квітня ми, за сприяння USAID, в рамках навчальної програми «Ефективне управління зрошувальними компаніями для підвищення продуктивності аграрного сектору» вивчали досвід зрошення у штаті Каліфорнія. В цьому штаті, територія якого складає 2/3 території України, поливається понад 6 млн га, зокрема понад 2,5 млн га краплинним способом поливу. Не вдаючись до детального опису всього побаченого, хочу лише акцентувати увагу на тому, що, якщо обсяги зрошення в цілому та краплинного зрошення, і польових культур (соя, кукурудза, пшениця) із застосуванням підґрунтового краплинного зрошення вражають, то в технічному й технологічному плані чогось такого, що нам невідоме, або не використовується в Україні, ми практично не побачили.

У нас і використовуються, і в більшості випадків вже й виробляються і дощувальні машини, і засоби краплинного зрошення, які за своїми характеристиками відповідають світовому рівню, а досягнуті рівні врожайності овочевих культур на краплинному зрошенні у нас на Херсонщині в ряді випадків перевищують Каліфорнійські. Є в нас власні системи планування поливів, управління водорозподілом, інформаційне забезпечення зрошення, інструментарій і методологія сучасного проектування, будівництва й експлуатації зрошувальних систем. Про це я сьогодні доповідав на бюро Президії НААН. Є в нас і власна концепція відновлення зрошення в Південному регіоні України. До речі, під час навчання в США у нас були заняття із розроблення стратегічних планів. І коли ми передали викладачеві нашу концепцію, він, ознайомившись із нею, сказав, що йому нема чому нас навчати, бо у нас є власний чудовий план і всі ми працювали за цим планом. А на завершення нам було сказано, що наша група була першою, яку він не тільки навчав, а й сам навчався.

Україна має всі складові, за винятком коштів, для реалізації великого інфраструктурного проекту з відновлення та розвитку зрошення. І цей проект має розглядатись як основа забезпечення сталого землеробства в умовах глобальних змін клімату та формування передумов для перетворення України в одного зі світових лідерів з виробництва продовольства.

На підставі побаченого в Каліфорнії, а також на основі аналізу світового досвіду зрошення в цілому, можу стверджувати, що Україна має всі складові, за винятком коштів, для реалізації великого інфраструктурного проекту з відновлення та розвитку зрошення. І цей проект має розглядатись як основа забезпечення сталого землеробства в умовах глобальних змін клімату та формування передумов для перетворення України в одного зі світових лідерів з виробництва продовольства. Якщо цю мету трансформувати в політичну, то цей проект може стати основою перетворення України в годувальницю світу — чому б це не взяти нам за національну ідею, яка нарешті зможе об’єднати всіх нас у роботі над розбудовою України.

Наталія Ключнікова, AgroPolit.com