За даними українських кліматологів, підвищення середньої температури на території України відбувається вищими темпами, ніж в цілому на планеті. Останні спостереження показали, що інтенсивність процесу становить приблизно +0,4 градуса за кожні 10 років, і процес постійно прискорюється. За словами директора Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайла Ромащенка, вже сьогодні агрокліматичні умови південного Полісся і північного лісостепу за сумою ефективних температур стали такими, як були характерні для української степової зони 30 років тому. Ці дані повністю збігаються з висновками Інституту океанографії Каліфорнійського університету.
До 2050 року вчені прогнозують зростання середньорічної температури на 1,37 °С при незначному збільшенні (до 10%) кількості опадів, яке не зможе компенсувати рівень потепління. Це означає подальше зростання дефіциту кліматичного водного балансу для всіх регіонів України. Вже найближчим часом для збереження Україною позицій у виробництві сільськогосподарської продукції потрібне буде значне розширення площ зрошуваного землеробства.
Зміна обставин
Ще у 1990-му в Україні налічувалося близько 2,3 млн га зрошуваних земель, притому що загальна зволоженість території була до 30% вища, ніж зараз. За останні 25 років площа сухої та дуже сухої зони в Україні зросла на 7%, а площа перезволоженої скоротилася на 10%. Фактично перезволоженим у країні залишився лише регіон Карпат і частини Закарпаття. Цей процес відбувається на тлі того, що загальна зрошувана площа українських сільськогосподарських угідь скоротилася до 487 000 га.
За висновками Інституту водних проблем і меліорації, із 31 млн га української ріллі близько 60% (18,65 млн га) сьогодні належить до площ із дефіцитом вологого забезпечення. А близько 3 млн га угідь степових регіонів — у зоні з критичним дефіцитом вологи (тобто у посушливий рік вегетація на них взагалі неможлива). У порівнянні з періодом 1961–1990 років ця зона вдвічі розширилася, головним чином за рахунок площ в Одеській області. Щоправда три останні роки відбувається хоча й повільне, але збільшення площ зрошуваного землеробства. Як розповідає фахівець зі зрошення групи «Астра» Василь Бабіцький, близько 20 років тому, коли компанія починала працювати на українському ринку, основна клієнтська база покупців зрошувальних систем була сконцентрована у південному регіоні України.
«На сьогодні ми вже маємо багато клієнтів у Черкаській, Житомирській, Хмельницькій областях, — каже він. — Звісно, це пов’язано і з самим розвитком нашої компанії та розширенням мережі представництв у регіонах. Але основна зміна географії продажів зрошувальних систем відбулася внаслідок змін клімату». Багато клієнтів почали займатися вирощуванням насіннєвих зернових культур, додає він, і, щоб мати гарантовані показники врожайності, повинні врахувати всі фактори, включно з вологістю ґрунту.
В Україні вже майже не залишилося регіонів, де можна займатися такою діяльністю без зрошення, переконався Бабіцький. Вода — універсальний транспорт для добрив, засобів захисту рослин, стимуляторів росту, без вологи речовини не потраплять до коріння рослин. Навіть відносно невелике відхилення від необхідних норм зволоження ґрунту може призвести до порушення агротехнологічних вимог і втрати врожайності. Тому не дивно, що питанням зрошення почали перейматися у «нетрадиційних» для поливу регіонах.
Ціна питання
У першу чергу, за словами Ромащенка, стоїть питання у найближчі роки відновити полив на площі майже 1,2 млн га в зонах навколо водосховищ, великих магістральних каналів із наявними насосними станціями та іншими міжгосподарськими системами. Це дасть додаткове валове виробництво зернових культур на рівні близько 8 млн т на рік, технічних культур — 3,5 млн т на рік і овочів — 11 млн т на рік. Загальна вартість додаткової валової продукції, за оцінками Інституту водних проблем і меліорації, становитиме приблизно 135 млрд гривень на рік. Поки ж, за оцінкою ЄБРР, втрати України від низького рівня розвитку зрошення становлять $1,5 млрд валютної виручки щорічно.
У більшості випадків інфраструктура для систем зрошення потребує великих капіталовкладень. Лише при відновленні або модернізації існуючих систем (разом із придбанням обладнання для зрошення) інвестиції становлять 0,12–0,23 $ на 1 кв. м комунікацій. Залежно від складності робіт і вартості техніки їх окупність може сягати восьми років.
На запитання, чи вистачить основного ресурсу — води — для експлуатації додаткових зрошувальних потужностей, в Інституті відповідають просто: навіть у зонах зрошуваного землеробства наявний потенціал використовується лише на третину.
Наприклад, потужність наявних насосних станцій дозволяє подавати на поля по 831,5 куб. м води щосекунди, а реально аграріями «вибирається» 238,8 куб. м на секунду. Тобто полив можна збільшити утричі без будь-яких додаткових робіт зі збільшення дебету.
При цьому прибуток від застосування зрошувальних систем може становити 700–1200$ з кожного гектара залежно від вирощуваної культури та кон’юнктури ринку. Як підтверджує засновник і голова наглядової ради агрофірми «Сади України» Олексій Зайцев, гібрид кукурудзи НС-5051 на зрошуваній ділянці показав врожайність 199,5 ц/га. У той час як без поливу врожайність може скоротитися вдвічі при одночасному зниженні якісних показників зерна (зараз «Сади України» довели свої зрошувані площі до 1000 га з 4000 га землі, що є в обробітку компанії).
За словами Бабіцького, багатьох потенційних клієнтів зупиняє не вартість обладнання або інвестиції у відновлення гідрантів і насосних станцій — здебільшого покупців зупиняє невирішеність земельного питання. Вкладати кошти в орендовані паї охочих не багато.
Ціна води
У 2018-му тарифи на воду для зрошення у порівнянні з минулорічними зросли на 35%. У середньому по країні тариф становитиме 1,2 гривні за 1 куб. м води. Дорожче за всіх сплатять за полив у Одеській області — 1,8 гривні за 1 куб. м, у Запорізький області вода аграріям коштуватиме 1,05 гривні за 1 куб. м, у Херсонській — 0,94. Різниця у тарифах пояснюється середньою висотою, на яку подають воду на поля насосні станції, тобто на 75–80% тариф сформований цінами на електроенергію, яка витрачається на підйом води. У Державному агентстві водних ресурсів підтвердили, що майже половина дельти між минулорічними і поточними тарифами сформована підвищенням цін на електроенергію, а іншими чинниками подорожчання стали інфляція та вартість модернізації основних фондів.
Реальні втрати аграріїв від підвищення цін на воду для поливу невідомі — вони різні для кожного господарства, яке застосовує зрошення, і залежать від інтенсивності поливу, вирощуваних культур, погодних умов тощо. В Інституті водних проблем і меліорації вказали, що зараз діють розрахункові зрошувальні норми, які визначають витрати води приблизно У 4500 куб. м/га на рік. Ці норми здебільшого були складені ще за радянських часів. Вони розраховувалися під кліматичні умови тридцятирічної давнини, які, як вже зазначалося, були значно м’якшими для аграрного господарства. Крім того, ці норми були запроваджені в умовах зовсім іншої економіки і за зовсім інших аграрних технологій.
Але якщо скористатися цією приблизною цифрою, то додаткові витрати на воду при зрошені становитимуть в середньому 1700–1900 грн/га (або близько $70/га) на рік.
Втім, вже можна сміливо прогнозувати, що вартість зрошення буде тільки зростати. Відповідь на новий виклик, на думку вчених, може бути дана як на рівні держави, так і самими аграріями. Від держави потрібна модернізація існуючої інфраструктури, у першу чергу переведення насосних станцій на енергоефективне обладнання. Крім того, необхідні протифільтраційні заходи на каналах (укладання герметичного матеріалу на дно каналів). Можна навіть подумати про накриття дзеркала каналів куполами для зменшення випаровування. Сільськогосподарським підприємствам вчені пропонують застосовувати низьконапірні системи та краплинне зрошення для окремих культур. Щоправда, за словами Бабіцького, аграрні господарства вже відреагували на новий виклик без якихось особливих рекомендацій від НААН. «Підвищення плати за водні ресурси змінило структуру попиту — клієнти активно цікавляться підвищенням ефективності обладнання, — каже він. — Наприклад, системами дистанційного управління, автоматизованими системами управління, які мають різні режими роботи і потребують перевірки та внесення змін у графік роботи раз на добу». Крім того, фермери почали масово поєднувати такі системи з датчиками вологості ґрунту. Фактично за такої комбінації зрошення вмикається не за графіком, а за потреби рослин — як тільки з датчиків починають надходити сигнали про зменшення вологості нижче програмованої, розповідає Бабіцький.
На майбутнє
Є й добрі новини — за останні 15 років площі під краплинним зрошенням з нульової позначки зросли до 75 000 га. Як зазначає Ромащенко, це вже зовсім інший підхід до використання води — такі системи дають можливість подавати воду до кожної рослини, без втрат на випаровування, і саме в той час, коли рослина цього потребує. Вони дозволяють економити до 30% води, а при переході на сучасне підґрунтове краплинне зрошення (розміщення системи полімерних трубопроводів на глибині близько 40 см) і більше.
«Ці конструкції, перебуваючи під поверхнею ґрунту, не заважають різним агротехнологічним операціям, але дають змогу суттєво економити вологу, ефективніше її використовувати», — пояснює Ромащенко. Багаторічне їх використання дає й економічний ефект — відносний розмір капіталовкладень у розрахунку на гектар зменшується, додає він. Краплинне зрошення є звичайним при вирощуванні овочів, застосовується у садах і виноградниках. Для злакових зернових культур воно не підходить, але може бути ефективним для кукурудзи та сої. Наприклад, при звичайному методі дощування рівень врожайності кукурудзи становить до 14 т/га, а сої —до 4,5 т/га. При дренажному краплинному зрошенні цей показник для кукурудзи зростає до 17,5 т/га, для сої — до 6,2 т/га. Тобто господарство має подвійний ефект — при зниженні витрат на воду отримує додаткову врожайність культур.
