Південна державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту водних проблем і меліорації НААН України, що діє у Голій Пристані, була і залишається головним науковим закладом розвитку баштанництва в Україні. Як нині почувається традиційна для країни галузь сільського господарства? Над якими проблемами працюють учені? Чи витримають конкуренцію вітчизняні сорти баштанних у нинішніх умовах?
На ці та інші запитання журналістів відповідає директор наукового закладу, кандидат сільськогосподарських наук Володимир ЛИМАР.
— Передовсім, нагадаю про те, що Херсонщина є і буде головним виробником овоче-баштанної продукції в Україні і одним із найбільших — у Європі. Причому природно-кліматичні умови краю дозволяють вирощувати цю продукцію екологічно чистою. Та увага, яка приділяється в області відновленню і розширенню зрошуваних площ, вселяє надію, що область щороку вироблятиме стабільно не менше двох мільйонів тонн городини і баштанних культур.
— Очевидно, через анексію Криму ця проблема набуває якщо не гостроти, то важливішого значення, ніж раніше…
— За великим рахунком Крим ніколи суттєво не впливав на загальнодержавні обсяги виробництва цієї продукції, особливо баштанної. На півострові вироблялося щороку не більше 30—50 тисяч тонн городини, кавунів і динь, тоді як Україна збирала її у межах 700—800 тисяч тонн.
— Фірмовий «овоч» краю, або, як зараз модно казати, бренд — кавун і його супутниця диня.
— Протягом останніх трьох років на наших баштанах дозріває 350—400 тисяч тонн баштанних. Іншими словами: кожен другий кавун, вирощений в Україні, — наш, херсонський. Одначе це не межа. Ми розробляємо зараз стратегічну науково підкріплену програму, за якою Херсонщина може і повинна виробляти не менше мільйона тонн кавунів, динь і гарбузів як на зрошенні, так і на богарі. Для реалізації таких планів в області достатньо підготовлених фахівців, а також наукових установ.
Якщо сьогодні середня урожайність по Україні становить 100—110 центнерів баштанних на гектар, то у нас цю цифру реально довести до 250—300 центнерів і виробляти до мільйона тонн цієї продукції.
— І без проблем?
— Проблеми є. Сьогодні вчені, в тому числі і нашої установи, працюють над тим, щоб зменшити обсяги матеріальних і фінансових витрат на виробництво овоче-баштанної продукції, її екологічності, продуктивності землі.
— Одначе, як мовиться, мало виростити врожай…
— Тут теж є проблема, причому задавнена. Йдеться про забезпечення ритмічних поставок великих партій баштанної продукції. Стихійному ринку сьогодні не під силу реалізувати 500 чи 600 тисяч тонн кавунів і динь за 50—60 днів. На часі — організаційні заходи, скеровані передовсім на контрактацію цієї продукції. З запровадженням зони вільної торгівлі в Україні з’явився дуже великий експортний потенціал, а відтак, багато нових ринків збуту.
— Але й конкурентів не поменшало.
— Їх дуже багато! Але на те він і ринок. Наш «коник» — якісна продукція. І про це Європа вже знає. Але, повторюся, для швидкого просування як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках продукції без організаційних заходів не обійтися.
— Що Ви вкладаєте у поняття «оргзаходи»?
— Налагодження чіткої логістичної структури насамперед. А вона досі не відпрацьована. До прикладу: Іспанія посідає перше місце у Європі з виробництва баштанної продукції. У цій країні визначено місце, де гуртується ця продукція, калібрується, охолоджується, оперативно завантажується і з цього логістичного центру при необхідній біологічній температурі тут же відправляється в усі куточки Європи. У нас такого поки що немає. Та й то… Продукція відправляється лише автомобільним транспортом, а не залізничним, річковим чи морським, як було раніше.
Друга не менш важлива складова логістики — переробка продукції на місцях її вирощування. У Європі переробляється від 30 до 40% овочів, у США — до 70%. Скажімо, така американська продовольча компанія, як «Хайнц», вирощує щороку 12—15 мільйонів тонн томатів, з яких 8, а то й більше, йде на переробку.
— А у нас — навпаки. В овочевому краї згорнули своє виробництво консервний комбінат, консервний завод дитячого харчування імені 8 Березня, харчосмакові фабрики…
— Відродимо переробну промисловість, яка ще й додатково забезпечувала сотні, а то й тисячі робочих місць на селі, — вирішимо важливе економічне і соціальне питання. Що стосується переробної галузі, то ми вивчали досвід таких країн, як Угорщина і Болгарія. Вони розраховані не на крупних товаровиробників, яких там взагалі немає. А схема така. Будується переробне підприємство. Сировину йому за заздалегідь укладеними угодами доставляють дрібні виробники кількох сіл. Промисловці постачають селянам насіння, добрива, засоби захисту, закріплюють за господарствами агрономів, виділяють тару, встановлюють графіки доставки сировини, ціни на неї тощо.
— Бачимо своєрідну взаємовигідну кооперацію.
— Саме так. А у нас про це років 7 тільки одні розмови точаться. Аби в українському селі працювала по-справжньому кооперація, вона б вирішила дуже багато питань. На часі — створення єдиного агропромислового логістичного центру України. Ми з цього приводу давали свої пропозиції. Нас розуміють, але…
— Повернімося, Володимире Анатолійовичу, до обставини, яка не залежить ні від Херсона, ні від Києва, але вносить суттєві корективи у розвиток овочівництва і баштанництва, — природно-кліматичних умов.
— Це дуже серйозний фактор, який з року в рік буде все відчутнішим. І питання сьогодні не у забезпеченні вологою рослин в умовах посухи, а у створенні нових жаростійких сортів і гібридів, які на генетичному рівні можуть переносити високі температури повітря. Ці температури в тіні сягають нині 36—40 градусів за Цельсієм, на сонці — 60 і більше. При цьому відзначу ще один негативний фактор: при високих денних температурах маємо дуже низькі нічні. Цей температурний контраст негативно впливає не лише на продуктивність рослин, а й на якість продукції. Назріла потреба створювати нові сорти — холодостійкі й жаростійкі одночасно. Завдання складне. Але наші напрацювання свідчать: такі універсальні лінії, які б у подальшому були основою створення як овочевих, так і баштанних культур, можна одержати.
— Щороку Ви повідомляєте про народжені у стінах вашого закладу і у підсобному господарстві новинки…
— То вже традиція. Питання створення сорту — важливе, але ми більше уваги, повторюсь, приділяємо створенню ліній, необхідних для створення сортів чи гібридів для певного, насамперед південного, регіону. Якщо раніше ми створили сорти кавунів, які витримують умови транспортування на далекі відстані, мають високий вміст цукру, то зараз одержали лінії, які дозволять міняти колір м’якоті, забарвлення шкірки. Це вже новий підхід на шляху науки до практики — планове моделювання сорту.
— До речі, скільки сортів баштанних передаєте щороку у виробництво?
— Як завжди, не менше двох-трьох. Нині серед новинок — ранньоспіла диня (поки що назви сорту, правда, не дали), а також кавун, кабачок, помідор. Наше завдання — створити конвеєр овоче-баштанної продукції: від надранньої до пізньостиглої. Словом, у нас є всі напрацювання для того, аби задовольнити потреби ринку.
— Як фахівець як Ви розцінюєте нинішні агрометеорологічні умови?
— Цей рік особливий тим, що у весняний період випало дуже багато опадів. І вони потрібні. Але, разом з тим, ці опади створили певні перешкоди для нормального обробітку грунту. Крім того, деякі території виявилися підтопленими. Однак накопичення вологи для таких культур, як баштанні, — на благо. Навіть на богарі прогнозуються стабільні врожаї.
— Ваша станція, як відомо, працює над такою темою, як вирощування городини і баштанних на крапельному зрошенні.
— Крапельне зрошення — це ефективний засіб гарантованого вирощування високих врожаїв. Перед нами стоїть одне завдання — створити сорти і гібриди інтенсивного типу і технологію їх вирощування. Які це гібриди? З урожайністю 120—150 тонн з гектара при одночасному забезпеченні якості й екологічності продукції.
— Володимире Анатолійовичу, ваша станція і її дослідне господарство — чи не найбільший в країні постачальник насіння вітчизняних сортів баштанних.
— Щороку ми відправляємо передовсім на замовлення таких фірм, як «Світязь», «Елітсортнасіння», «Насіння України» та інших 7—10 тонн високоякісного посівного матеріалу. Загалом же на ринку насіння доводиться конкурувати з іноземними виробниками.
— Витримуєте конкуренцію?
— Непросто, але витримуємо. Ми не агітуємо красивими словами брати наш товар, а переконуємо фактами. Один приклад. Торік у господарстві «Лідія» Скадовського району засіяли баштан нашим сортом кавуна, сусідню площу зайняв іноземний конкурент. У вкрай складних умовах врожайність на нашому баштані була удвічі вищою! Пояснення тут просте: наші сорти створюються для наших же умов. Для адаптування іноземних сортів до цих умов потрібно 5—7 років. Додам: нами створені лінійки сортів баштанних, здатних давати високі врожаї у будь-якому регіоні нашої держави.
Анатолій ЖУПИНА, Василь ПІДДУБНЯК. Новий день
