Кількість населення у світі невпинно зростає. 1/7 частина мешканців планети потерпає від нестачі продовольства. На фоні зменшення площі продуктивних земель у світі, одним з першочергових завдань стає інтенсифікація сільського господарства з тим, щоб збільшити кількість отриманої продукції.
Досягти істотного збільшення виробництва продовольства неможливо без використання зрошення як однієї з головних складових підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Для України це питання є нагальним і потребує негайного вирішення. Адже за статистикою, площі сухої та дуже сухої зон в Україні вже зросли на 7%.
Більше про сучасний стан і перспективи відновлення зрошення в Україні propozitsiya.com розповів доктор технічних наук, професор, академік НААН, директор Інституту водних проблем та меліорації Михайло Ромащенко.
Сьогодні багато говорять про проблеми зі зрошенням в Україні. Давайте почнемо з того, наскільки ця проблема є унікальною. Яка ситуація зі зрошенням у світі?
Один із попередніх Генсеків ООН Бутрос Галі, коли йшов із посади, сказав, що одну з головних своїх проблем – продовольчу – людство може вирішити, якщо площі зрошуваних земель щорічно збільшуватимуться на 0,5%. Ми аналізуємо тенденції. Світ цього побажання притримується. Останні 30 років світовий приріст зрошуваних земель щорічно складає біля 1%. В Україні ситуація інша.
Складність вирішення проблеми продовольства перш за все зумовлена не стільки відсутністю вільних та придатних для сільськогосподарського використання земельних ділянок, скільки дефіцитом води, яка може бути витрачена на виробництво продовольства.
Відомо, що 70% світових об’ємів використання води витрачається на аграрний сектор. Решта 30% – це енергетика, промисловість, комунальне господарство.
Світ страждає від дефіциту води. В Україні ситуація інша. Якщо у 1991 році всі галузі народного господарства України використовувати 30-35 млрд. кубометрів води в рік, то зараз ми використовуємо лише 10 млрд. У нас створена система Дніпровських водосховищ, ми створили канали – здавалося б, бери і користуйся. Але ми цього не робимо – і тут відрізняємось від усієї планети замість того, щоб скористатися своїми можливостями.
Сьогодні ефективність сільського господарства визначає не те, на яких землях воно ведеться, а те, який рівень технологій у ньому застосовується. Тому що основним фактором формування належної продуктивності, сталості землеробства є сорти, гібриди, технології. Але в умовах змін клімату, ні добрива, ні ЗЗР не дають ефекту, якщо немає води.
Ще у 1955 році експерти ООН дійшли висновку, що абсолютно марно витрачати кошти на зелену революцію, на створення інфраструктури зберігання, переробки, транспортування продукції, якщо в один день не буде дощу і не буде вологи. Тоді не буде і врожаю.
Тому потрібно чітко розуміти, що тільки наявність достатньої кількості вологи дає можливість реалізувати потенціал сорту й гібриду. Але зрошення – це та галузь, яка вимагає, щоб нею займались.
Якою є загальна ситуація в Україні з кліматичними змінами, що складається останніми роками?
Ви знаєте, що природньо-кліматичні умови в Україні неоднорідні з точки зору вологозабезпечення. Південь України завжди був вододефіцитним, а Північ мала надлишкове зволоження. Але в останні роки відбулися кліматичні зміни – підвищилась середньорічна температура, зросла посушливість клімату, тож дефіцит кліматичного водного балансу також збільшився.
Фахівці нашого інституту виконали районування за кліматичним водним балансом. За його результатами 19 млн га орних земель із 32 млн, які використовуються, мають середньорічний дефіцит кліматичного водного балансу від 150 мм і вище. Практично 60% сільгоспугідь знаходяться в умовах значного водного дефіциту від 150 до 450-500 мм/рік, що становить від 1500 до 4500-5000 м3/га.
З іншого боку, зросла частота посух. На території всієї Херсонської області, степової частини Криму, частини Одеської, Миколаївської областей 8 років з 10 або сухі або дуже сухі. І тільки 2 роки мають достатній рівень природного вологозабезпечення. А зона надлишкового зволоження, яка була характерна для Полісся, і де осушення розглядалося перш за все як засіб відведення надлишкової вологи, практично зникла. На сьогодні зона надлишкового зволоження в Україні залишилася тільки в Карпатах.
Якщо розглянути динаміку дефіциту водного балансу, то вже навіть на Поліссі у кінці серпня формується дефіцит природнього вологозабезпечення. Саме тому у минулому році, за даними Мінагрополітики, вперше за багато років господарства з цієї зони звертались за дозволом провести списання ряду зернових культур.
Ще один момент – у всіх кліматичних зонах зросла сума ефективних температур вегетаційного періоду приблизно на 300-400 градусів. Через це на Півдні зросла посушливість, а зона Полісся стала придатною для вирощування зернових і зернобобових культур – перш за все кукурудзи на зерно, сої та соняшника. І те, що сьогодні ми стабільно маємо 60 млн. тон зерна, відбувається частково завдяки застосуванню сучасних технологій та більш продуктивних сортів та гібридів, а частково через те, що зона вирощування кукурудзи, сої та пшениці озимої піднялася в зону Полісся.
Сьогодні умови Полісся стали такими, як були колись у Лісостепу або Північному Степу за сумою ефективних температур, а за кількістю опадів вони залишились більш придатними, з вищою вологозабезпеченістю. Через те в цій зоні сьогодні урожай кукурудзи на рівні 8-10 тон в умовах богари – це вже досяжний середній рівень для більшості. Так само – 3 тони сої без зрошення, 3 тони соняшника, 6-7 тон пшениці.
В той же час наш Степ поступово втрачає роль житниці. Зміни клімату формують загрозу веденню сталого землеробства у зоні Степу. Ми проаналізували рівні середньої врожайності за останні 30 років. З’ясували цікаві речі: у зоні Степу у зв’язку з тим, що посушливість зросла, а площі зрошення значно зменшилися, навіть не дивлячись на більш високопродуктивні сорти і гібриди та новітні технології, середня врожайність зернобобових залишилась практично незмінною – було 22 ц з гектару, а стало 24. А в зоні Лісостепу та Полісся вона виросла майже удвічі – перевищила 40-42 ц/га.
Які висновки напрошуються?
Якщо не розвивати зрошення у зоні Степу, то ми повинні прийняти для себе політичне рішення, що при збереженні тенденцій кліматичних змін це будуть депресивні регіони, як поступово будуть занепадати з точки зору не тільки аграрного виробництва, а й соціально-економічного розвитку в цілому.
У нас сьогодні не існує загроз продовольчій безпеці України – 60 млн. тон зерна ми щороку отримуємо. В радянські часи при 2,5 млн. га зрошуваних земель було максимум 50 млн. тон.
Більше того, я вважаю, що зрошення в Україні потрібно не стільки нам, скільки світовій спільності. Тому що серед глобальних проблем, які світова спільнота має вирішувати, одна з найбільших – це продовольча. У світі приблизно 1 млрд людей страждають від дефіциту продовольства. Три країни – Росія, Україна і Казахстан – мають найбільший потенціал нарощування виробництва продовольства. Україна – на другому місці. За оцінками ФАО, потенціал України дозволяє виробляти достатньо продовольства для того, щоб нагодувати 450-500 млн. людей.
Але це можливо за умови належного рівня волого забезпечення. Нажаль, за даними наших розрахунків, у тих кліматичних умовах, які є, за існуючими технологіями, в залежності від рівня природнього вологозабезпечення, Україна може вирощувати від 60 до 71 млн. тон зерна на рік. Вже 80 млн. тон зерна стабільно вирощувати ми поки не можемо – вологи не вистачає.
За даними тих же розрахунків нам треба мати від 2,5 до 3 млн. га зрошуваних земель. Тоді ми не залежимо від погодних умов і будемо щорічно отримувати не менше 80 млн. тон та станемо стабільним гравцем на світовому ринку – із формуванням певних обсягів експорту продовольства для задоволення потреб частини із 1 млрд. людей, що сьогодні потерпають від недоїдання.
Тобто саме проект з відновлення та розвитку зрошення має стати базовим інфраструктурним проектом для перетворення України у світового продовольчого донора. На наше переконання, досягнення цієї мети має стати національною ідеєю. Ми маємо агроресурсний потенціал такого рівня, який дає прекрасну можливість зайняти достойне місце в світовому розподілі праці і забезпечує найшвидший шлях до економічного процвітання.
Так, але ж це дорого! Ефективність виправдовує капіталовкладення?
Зрошенням треба займатись тільки тоді, коли всі складові вирощування реалізовані на належному рівні. Тоді від зрошування отримаємо ефект.
Якщо використовувати зрошення, але не використовувати якісне насіння, вчасне підживлення, якщо не здійснювати ЗЗР, тоді зрошенням займатись не потрібно. Це будуть тільки додаткові затрати і той вид діяльності, який викликатиме деградацію ґрунтів. І навпаки – науково обґрунтоване зрошення є високо ефективним засобом формування ґрунтів з більш високою продуктивною здатністю, з високою родючістю. За нашими розрахунками, окупність інвестицій у відновлення та розвиток зрошення не перевищує 5-7 років.
Інтерв’ю виданню Пропозиція ©
