Вода – чи не найголовніший ресурс людства, без якого неможливе виробництво продовольства. В якому він стані у світі і в Україні, і чи є шляхи його більш раціонального використання? Про це розмовляємо з директором Інституту водних проблем та меліорації, академіком НААНУ, доктором технічних наук, професором Михайлом Ромащенком.
–Понад 70% світових водних ресурсів використовуються в аграрному виробництві, проте їхній дефіцит не дає однозначної перспективи розв’язанню проблеми забезпечення людства продовольством, бо за наявні запаси конкурують і промисловість, і енергетика, і побутове споживання, – почав розмову Михайло Іванович. – А тому нагальним завданням світової спільноти є пошук водозберігаючих і водоефективних технологій у всіх сферах і передусім в аграрному секторі. Саме тому в 2015 році після конференції щодо сталого розвитку «Ріо+20», сесія ООН затвердила перелік цілей сталого розвитку. Одна з них – до 2030 року забезпечити доступ людей у всіх регіонах світу до якісної питної води і покращити санітарні умови проживання. Не всі у нас знають, що Україна належить до категорії країн Європи із найнижчим рівнем забезпечення водними ресурсами. За класифікацією ЮНЕСКО, країни, в яких на одного жителя припадає менше 1,7 тисяч куб метрів води на рік є маловодозабезпеченими. В Україні в посушливі роки ця цифра становить менше однієї тисячі кубів, а в південних і південно-східних регіонах, включаючи АРК Крим, цей показник становить 0,4-0,5 тисяч метрів куб на одного жителя на рік. Без залучення водних ресурсів із інших областей, ці території стають непридатними для життя і будь-якого господарювання. Тому до 1991 року в Україні було виконано величезний комплекс робіт щодо створення каскаду водосховищ на Дніпрі та інших річках.

Але сьогодні висловлюються думки, що таким чином було затоплено родючі угіддя, завдано шкоди довкіллю…

–Екологічна шкода від цих робіт і справді незаперечна. Але є й інший бік медалі. Опоненти мають визнати, що без здійснення заходів із акумуляції стоку, ні промисловий розвиток, ні аграрне виробництво, ні забезпечення питною водою населення країни, були б неможливими. Адже Україна характеризується не лише браком водних ресурсів, а й нерівномірним їх розподілом. На півночі у Поліській зоні їх було надлишок, у південних степах – гострий дефіцит. Ця проблема ускладнилася ще й кліматичними змінами, які відбуваються в Україні. Підвищення температури на нашій території характеризується вищими темпами, ніж у цілому в світі, останні спостереження засвідчують, що інтенсивність цього процесу становить приблизно 0,4 градуси за десять років. Згідно з прогнозами, цей показник збільшуватиметься, причому це не супроводжуватиметься, підвищенням кількості опадів, за винятком деяких регіонів, але підвищення рівня вологи на їхніх територіях не можна назвати суттєвим. Сьогодні умови південного Полісся і північного Лісостепу за сумою ефективних температур стали такими, які були характерні для зони Степу 30 років тому. Внаслідок цього у нас зони вирощування зернових і зернобобових культур перемістилися зі Степу в Лісостеп та Полісся. На моє переконання, оті 60 мільйонів, які ми стабільно одержуємо в останні роки, це не стільки наслідок технологічних проривів ( хоча й це теж не можна відкидати), а перш за все тієї обставини, за якої сума ефективних температур в цих регіонах суттєво збільшилася на тлі тих же рівнів забезпечення вологою, що й раніше. А тому Лісостеп поступово втрачає роль житниці України, більше того, у зв’язку з тим, що там 7-8 років із десяти є посушливими або дуже посушливими, для цього регіону поступово формується загроза перетворення на депресивний.

Що в таких умовах треба робити, аби розв’язати цю проблему? Наскільки ми відстаємо від заходів розвинутих країн світу в цьому питанні?

–Я з жалем констатую, що ми в цьому питанні хочемо бути оригінальними. Як у тому анекдоті, коли батьки приїхали до сина в армію і батько каже: бачиш, он весь взвод іде не в ногу а наш син в ногу. Ще один із попередніх генеральних секретарів ООН Бутрос Галі сказав, що цю проблему можна розв’язати, якщо зрошувальні землі у світі будуть зростати на 0,5% щорічно. Однак протягом останніх 50 років людство досягнуло показника зростання у 1%. Ми ж з 2,5 млн га зрошувальних земель скотилися до півмільйона га. У нас створена розгалужена база для відновлення і навіть розширення цих площ: побудовані водосховища, великі магістральні канали, насосні станції та інші міжгосподарські системи, які дісталися нам ще з радянських часів, і сьогодні мають потужності, достатні для подачі води на зрошення як мінімум двох мільйонів гектарів.
Починаючи з 2012 року, з різними урядами, експертами Світового банку ми намагаємося створити механізм залучення інвестиційних, кредитних, яких завгодно коштів для того, щоб започаткувати великий, локомотивний структуроутворюючий проект відновлення та створення нових систем зрошення, оскільки на півдні України без зрошення не можна вести сільське господарство вже сьогодні. А значить і перспектив розвитку сільських територій взагалі немає. У 2016 році постановою Кабміну створена Координаційна рада з питань відновлення зрошення. Вже закінчуємо розробку першої редакції Стратегії відновлення та розвитку зрошення.

Чи всі державні органи з розумінням ставлятьcя до ваших зусиль та підтримують їх?

–Відверто кажучи, я не бачу належного запалу в діяльності тих структур, які мали б бути найбільше зацікавлені в цій роботі. Коли ставиш запитання відповідальним працівникам Державного агентства водних ресурсів, у віданні й управлінні якого знаходяться міжгосподарські зрошувальні системи, чому ви нічого не робите для того, щоб площі поливу розширювалися, чуємо відповідь: а ми відповідаємо за подачу води до точки водовиділення, якщо сільгоспвиробники хочуть, то нехай беруть. А коли ставиш запитання, а що ж ви зробили для того, аби попит на зрошувальну воду з боку сільгоспвиробника постійно зростав, знову чуємо: а це не наше питання. Приходиться переконувати, мовляв, а хто ж тоді, як не власник цього комплексу, який надає послугу, повинен дбати про розширення мережі своїх споживачів, аби збільшувати свої прибутки, щоб за їхній рахунок, своєю чергою, не лише підтримувати в належному стані всі споруди, а й модернізувати їх. Я торік вивчав досвід використання водних ресурсів у Каліфорнії. Так от, у цьому штаті для запровадження принципів інтегрованого управління водними ресурсами докладають зусиль і місцева влада, і структури, які постачають воду, і самі фермери. В бюджеті штату закладено два млрд доларів для підтримки цих заходів, але доступ до цих коштів аграрії отримують лише за умови, якщо вони об’єднуються у відповідні асоціації водокористувачів, чи обслуговуючі кооперативи за басейновим принципом, тобто так, як це має територіально відповідати гідрографічному районуванню. Так має бути і в нас. У держави не вистачає власних ресурсів, для того, щоб забезпечити належний рівень експлуатації та підтримання в належному технічному стані існуючої водної інфраструктури. І тут на перший план виступає фактор часу, тому що всі системи, які в нас були побудовані за радянських часів, практично вичерпують термін нормативної експлуатації і втрачають експлуатаційний ресурс і свої можливості, а таких коштів, які були вкладені тією попередньою державою у створення цієї бази, Україна при всьому бажанні ні сьогодні, ні завтра не матиме. А тому я на всіх рівнях переконую і наполягаю на тому, що тільки швидка реалізація проектів з розширення площ поливу, дасть нам змогу зберегти і вдосконалити водну інфраструктуру, запровадити нові водозберігаючі способи зрошення і завдяки цьому підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Україна сьогодні наполегливо шукає те, що її виділяло б у світовій економіці, що визначало б її глобальну місію. Але як це часто буває, ми не бачимо того, що лежить під ногами…

І що ж це, на вашу думку?

–Україна – годувальниця світу. Адже за визначенням ФАО, вона входить у трійку країн світу, які володіють найбільшим потенціалом нарощування виробництва продовольства. Україна має можливість нагодувати 450 мільйонів чоловік, але для цього має збільшити валове виробництво продукції сільського господарства як мінімум утричі порівняно з нинішніми обсягами. Але в умовах змін клімату реалізувати цю ідею неможливо без розвитку зрошення і без відновлення ефективного функціонування осушувально-зволожувальних систем у Поліській зоні. Давайте відверто скажемо: в Україні продовольчої проблеми не існує, інша справа, що у людей бракує коштів, тобто лише внутрішній попит на харчі не стимулюватиме розвиток сільського господарства в нашій країні. А тому я кажу світовим експертам: шановні, ми не просимо вас допомогти нагодувати самих себе, ми запрошуємо взяти участь і спільно реалізувати проект перетворення України на світового продовольчого донора, щоб спільно розв’язати проблему забезпечення людства високоякісними харчами. З нашою допомогою ви зможете нагодувати отой мільярд людей, який потерпає від голоду.

Але, мабуть, для того, аби міжнародні організації кинулися нам на допомогу, треба, щоб і держава щось робила для більш ефективного використання своїх водних ресурсів…

–25 січня цього року в нашому Інституті розглядалися наукові засади водної безпеки України, ми запросили представників науки, Національної академії наук, Ради національної безпеки і оборони, зацікавлених міністерств і відомств. На минулому тижні Міністерство екології проводило національний діалог щодо формування водної політики і розроблення Водної стратегії України. Ці важливі заходи дають підстави вважати, що в Україні теж почалися, на мій погляд, зрушення у бік розуміння актуальності проблеми водозабезпечення сільського господарства. На загальних зборах НААНУ, які відбулися 23 березня, я висловив таку тезу: всі ті досягнення, про які тут доповідалося – нові сорти, гібриди, технології і способи обробітку, системи землекористування – не дадуть результату, якщо ми не розв’яжемо одну проблему – оптимального вологозабезпечення.
Але, мабуть, треба не лише поливати, а й економити водні ресурси. Чи розробляються і впроваджуються такі технології в Україні?
–Повертаючись до того, що я сказав на загальних зборах. Перше, що ми повинні зробити, провести нове природно-кліматичне районування території України для того, щоб зрозуміти, чому площа сухої і дуже сухої зони в Україні за останні 25 років зросла на 7%, а площа перезволоженої зони скоротилася на 10%. Більше того, у нас окрім гірських регіонів Карпат зона перезволоження, де гідротермічний коефіцієнт становив понад 1,2, такої зони практично немає. Друге – виведення нових сортів і гібридів, які витрачають на формування одиниці продукції чи одиниці врожаю, менше вологи. Третє, запроваджувати водозберігальні технології вирощування сільськогосподарських культур, йдеться про нульовий та комбінований методи обробітку грунту. Але для цього треба налагодити виробництво відповідного шлейфу машин.
Четверте, треба переходити на краплинне зрошення. За останні п’ятнадцять років площі під ним з нульової позначки зросли до 75 тисяч га. Це вже зовсім інший підхід до використання води, ці системи дають можливість подавати воду кожній рослині тільки в той період і в той час, коли вона цього потребує. Можливості систем краплинного зрошення в аграрному виробництві співставні з медичною крапельницею в медицині.
Чи є нові напрацювання в цій технології?
–За останні роки краплинне зрошення дуже еволюціонувало. Епоха використання поверхневих систем краплинного зрошення відходить у минуле. Переходимо на підгрунтове краплинне зрошення з розміщенням систем і трубопроводів на глибині 35-40 см. Вони розраховані на довготривале використання, їх не треба щороку розгортати і згортати, забруднюючи грунт та довкілля. Ці конструкції, перебуваючи під поверхнею грунту, не заважають різним агротехнологічним операціям, але дають змогу суттєво економити вологу, ефективніше її використовувати, бо навіть за локального чи смугового методу зволоження втрати цього ресурсу на фізичне випаровування є досить відчутними. У зв’язку з багаторічним характером використанням систем додається й економічна складова – розмір капіталовкладень в розрахунку на гектар зменшується. В інституті сформовані наукові принципи формування еколого-безпечних режимів зрошення, головний із яких полягає в тому, що зволоження треба проводити меншими поливними нормами, але частіше. Адже коли площі поливаються великими нормами, то виникають великі ризики інфільтраційних утрат за межами кореневмісного шару, що спричиняє підйом підгрунтових вод, сприяє розвитку процесів підтоплення, а на півдні це може призвести до вторинного засолення. А тому виникає необхідність в системах дренажу, щоб відвести дренажні води в найближчі морські акваторії, де відбуваються небажані процеси опріснення, забруднення шкідливими речовинами, що містять пестициди і гербіциди. Тим часом, перехід на принципи безпечного зрошення дає змогу, за нашими оцінками, зекономити 10-30% поливної води. А якщо зрошувальні норми сьогодні становлять 4-4,5 тис м куб на га, то 10% економії – це 400 куб метрів, якщо 20% – 800 куб метрів води. Перехід на підґрунтове краплинне зрошення рису дасть змогу в перспективі відмовитися від технології затоплення, яка вже давно застосовується на вирощуванні цієї культури в Херсонській та Одеській областях. Завдяки цьому і врожаї збільшуються, і використовується вдвічі менше води. Наприклад, в дослідному господарстві «Каховське» замість 20 тисяч куб м на га витрачають 10 тисяч куб м, але при цьому збирають по 9 тонн рису з гектара.
Звертаю увагу на ще один важливий момент. Якщо 30-40 років тому краплинне зрошення застосовувалося лише в садах і виноградниках і частково на овочевих плантаціях, то сьогодні з допомогою цієї технології можна вирощувати практично всі сільськогосподарські культури. Ми протягом останніх років співпрацюємо з агрохолдингом «Агроф’южн» на Херсонщині. Так от, це господарство обладнало краплинне зрошення на площі майже 5 тисяч га і одержує з кожного по 100 тонн томатів.
Колись представляючи наші розробки на виставці «АГРО» колишньому президенту держави, я так сформулював їхню сутність: «краплинне зрошення це спосіб поливу, який перетворює вирощування овочевих, баштанних та всіх інших сільськогосподарських культур в стабільно прибутковий бізнес»…
–Дякую за цікаву розмову і бажаю щоб Водна стратегія, яку ви розробляєте, була якнайшвидше затверджена і реалізована.
Розмову вів Олександр КАРПЕНКО.
ІА «Інфоіндустрія»
Звуковий варіант інтерв’ю з Михайлом Ромащенком можна знайти в архіві «Агро ФМ» www.agro.fm